З історії школи

З історії школи

Директор ЗЗМШ, доцент В.О. Тадеєв —
колишній випускник ВЗМШ і РЗФМШ

У далекому вже 1964 році на кафедру елементарної математики Кременецького педінституту надійшла невелика афіша з Московського державного університету ім. М. Ломоносова (МДУ), в якій містилися умови першого набору до щойно організованої тоді заочної математичної школи (ЗМШ при МДУ). Цьому передувало декілька подій, які вирішальним чином вплинули на весь характер подальшого багаторічного функціонування ЗМШ, що, зрештою, спроектувалося і на діяльність ЗЗМШ.

За рік перед тим, у 1963 р., з ініціативи групи провідних тогочасних учених-математиків та фізиків (А.Д. Александрова, П.С. Александрова, С.Т. Бєляєва, В.М. Глушкова, А.М. Колмогорова, І.К. Кікоїна, М.О. Лаврентьєва та І.Г. Петровського), при чотирьох найбільших університетах СРСР — Московському, Ленінградському, Київському і Новосибірському були відкриті спеціалізовані фізико-математичні школи-інтернати (ФМШ). Добитися цього тоді було дуже нелегко, оскільки офіційна радянська освіта керувалася принципами політехнізму та всебічного розвитку особистості, з якими рання спеціалізація аж ніяк не узгоджувалася. Лише на тлі грандіозних успіхів в освоєнні космосу, а ще у зв’язку з посиленням військового протистояння СРСР із США, на найвищому рівні був зроблений виняток для фізико-математичних наук.

Натхненники проекту залучали для його реалізації професійних учених і водночас ентузіастів освіти. Природно, що відповідна пропозиція надійшла й члену-кореспонденту АН СРСР Ізраїлю Мойсейовичу Гельфанду, який на громадських засадах проводив заняття з математики (чи можна зараз у це повірити?!) в одній із московських шкіл. І.Г. Петровський, який тоді був ректором МДУ, звернувся до І.М. Гельфанда з проханням допомогти А.М. Колмогорову з організацією його школи-інтернату. І.М. Гельфанд висунув зустрічну пропозицію: організувати заочну математичну школу (ЗМШ), в якій могли б залучатися до математики не кілька сотень учнів, а сотні тисяч школярів з усіх куточків країни.

У нашому перекладі невеличкої книжечки «Метод координат», яку І.М. Гельфанд написав разом зі своїми послідовниками у цій справі О.Г. Глаголєвою та О.О. Кириловим спеціально для учнів заочної математичної школи (зараз ця книжечка використовується і в ЗЗМШ), вміщено унікальне «Інтерв`ю з академіком І.М. Гельфандом», яке вперше було опубліковане в журналі «Квант» (№1 за 1989 р.) і яке ми радимо прочитати кожному, хто збирається серйозно займатися математикою. З цього інтерв`ю ми довідуємося, що народився І.М. Гельфанд в невеличкому містечку Окни на Одещині (у 1913 р.), в якому була одна школа. Сім`я була бідною і не могла придбати для сина жодної з тих математичних книг, про які він читав в оголошеннях і мріяв придбати. Лише «щасливий» випадок допоміг. У 15-річному віці, коли юнака мали відвезти до Одеси щоб прооперувати на апендицит, він заявив батькам, що не поїде доти, доки вони не куплять йому книгу з вищої математики. Звичайно, таку книгу мусили купити. А коли через півтора року він опинився в далеких родичів у Москві, без батьків, без грошей, без житла й без роботи, то, знаючи вже основи вищої математику, зміг вступити до аспірантури в університеті, де його науковим керівником став А.М. Колмогоров. Отже, ні престижних шкіл, ні університетів І.М. Гельфанд не закінчував (взагалі, в жодному вищому навчальному закладі ніколи не вчився) і тривалий час змушений був обходитися мінімумом літератури, а тому й міг по-справжньому оцінити нестачу того й іншого.

 

І.Г. Петровський І.М. Гельфанд

 

А от як згадував І.М. Гельфанд про своє «навернення» до роботи в ЗМШ: «Іван Георгійович (йдеться про академіка І.Г. Петровського) просив мене приєднатися до Андрія Миколайовича Колмогорова в його роботі в школі-інтернаті при МДУ. Після роздумів я від цього відмовився, оскільки вважав, що в керівництві школою-інтернатом ми беремо на себе відповідальність не тільки за математичну підготовку школярів, а й за їхнє виховання в складних умовах — дітей, вирваних зі звичного сімейного середовища і зібраних докупи. Замість цього я запропонував Івану Георгійовичу організувати з його допомогою заочну математичну школу, аби дати змогу дітям з різних кінців нашої країни, які проживають в місцях, де немає кваліфікованих людей, піднятися на високий рівень. Ця ідея мені особливо припала до душі, оскільки я сам в ті роки, коли формувався як математик, провів у глухій провінції, де окрім двох-трьох книг і доброго ставлення вчителів не мав жодної іншої підтримки. Я розумію, як важко працювати в таких умовах, скільки ми втрачаємо через це по-справжньому талановитих людей!»

І.М. Гельфанд став осердям колективу великих романтиків і ентузіастів, які, взявшись за справу «з нуля», дуже скоро вивели її на високий рівень. Зокрема, за безпосередньої участі Гельфанда була створена ціла серія неперевершених посібників для учнів ЗМШ.

Ю.О. Кікець
(1893 – 1969)

 Але повернімося до Кременецького педінституту 1964 року. Повідомлення про створення ЗМШ з ентузіазмом сприйняв завідувач кафедри елементарної математики Юрій Олександрович Кікець. А безпосередньо взятися за справу він доручив молодому тоді старшому викладачеві Мирону Петровичу Маланюку. Вибір був вдалий: М.П. Маланюк — енергійний, завзятий, а головне сам пройшов школу заочного навчання — перед навчанням на стаціонарі у Кременці пройшов 2 курси заочного навчання у Чернівецькому університеті.

 

Зі спогадів проф. М.П. Маланюка, записаних з його слів у 2006 р. і уточнених за його публікацією в обласній газеті «Вільне життя» від 7 лютого 1969 р. «Роздмухуйте математичну іскру»:

 

«Перші повідомлення про ЗМШ були відправлені у дві школи Чортківського району — Джуринську (в моєму рідному селі, де директорував тоді мій давній товариш і добрий керівник Євген Іванишин) та Ягільницьку. Загалом у 1965 р. було набрано на навчання 35 дев`ятикласників, щоправда лише 14 з них виконали програму першого курсу. Але майже всі вони закінчили ЗМШ у 1967 р. У 1968 р. випускників було всього 12, у 1969 р. на навчання прийшли 59 учнів. Отже, на початках справа йшла нібито добре. Зокрема, вчителів тішило те, що надсилалася навчальна методична література. Однак згодом з`ясувалося, що робота за програмою ЗМШ потребує від вчителя великих додаткових зусиль і знань. Ці причини пізніше стануть приводом для створення «місцевої» ланки ЗМШ, доступнішої для учнів та вчителів. А поки що з кожним роком все ж таки вдавалося залучати достатню кількість учнів і заохочувати вчителів для продуктивної роботи з ними. І вже через 3 роки, тобто у 1967 р., на офіційне клопотання ректорату було дано дозвіл на створення філіалу ЗМШ у Кременецькому педінституті. А ще через 2 роки він разом із педінститутом переїхав до Тернополя».

 

Перші підсумки діяльності ЗМШ та її філіалів (за 10 років; на той час школа називалася вже Всесоюзною і тому мала абревіатуру ВЗМШ) було підбито на Всесоюзній науково-практичній конференції «Проблеми заочного математичного навчання школярів», проведеній Науково-дослідним інститутом змісту і методів навчання АПН СРСР у грудні 1975 р. в Москві. Вони опубліковані у збірнику: «Заочное обучение математике школьников 8 – 10 классов //Сборник научных трудов. — Научно-исследовательский институт содержания и методов обучения АПН СССР, Москва, 1976. — 135 с.».

Доповідачами на цій конференції від Тернопільського філіалу були Касьяненко М. Д. (тоді завідувач кафедри математики), Маланюк М. П. та Доманський Е. Й. (на той час керівник філіалу). Доповідь Касьяненка М. Д. мала більше концептуальний характер. Її висновком було те, що для покращення підготовки учнів до математичної творчості, в навчальних матеріалах ЗМШ повинні більшою мірою відображатися логіко-аксіоматичні основи математики, а також ілюструватися прийоми й засоби проведення наукових пошуків. Пропонувалося також задавати творчі роботи у вигляді рефератів, складання задач, проводити щорічні олімпіади та конкурси серед учнів.

Е.Й. Доманський (1932–1980)

Доповідь Маланюка М. П. і Доманського Е. Й. зводилися до конкретніших практичних рекомендацій. Вона так і називалася: «Деякі висновки з досвіду роботи з учнями ВЗМШ». А висновки були подекуди доволі радикальними і безумовно позитивно вплинули на стратегію подальшої роботи ВЗМШ, а особливо на діяльність створеної пізніше ЗЗМШ. Тому наводимо цю доповідь повністю за її викладом у названому збірнику. Цим ми віддаємо належну шану її авторам, великим ентузіастам і провідникам ідеї ЗМШ на наших теренах — Мирону Петровичу Маланюку та Едуарду Йосиповичу Доманському, естафету від яких ми й намагаємося продовжувати, а їхні рекомендації втілювати.

 

«10 років при кафедрі математики Тернопільського педінституту функціонує філіал ВЗМШ при МДУ. За цей час близько 600 учнів дістали змогу ознайомитися на ділі, в чому полягає поглиблене самостійне вивчення математичних закономірностей. Багатьом з них ці двохрічні або трирічні заняття допомогли обрати професію та улюблене заняття на все життя. Працюючи з учнями ВЗМШ, ми переконалися в тому, що це дуже корисна й потрібна форма допомоги школярам.

Не применшуючи позитивного значення цієї роботи для залучення значної кількості дітей до математичної культури, для підняття рівня навчання математиці у багатьох школах, ми хочемо висловити й деякі критичні зауваження стосовно структури та організації навчання в ВЗМШ.

Оскільки можливості ВЗМШ та її філіалів, як і інших заочних математичних шкіл університетських центрів, обмежені, то вони відбирають для навчання найбільш підготовлених і талановитих школярів. Цей відбір регулюється порівняно високим рівнем вступних вимог. Нормою стало й те, що значна частина тих, хто вступив, відсівається упродовж першого року навчання.

Ми давно поставили за мету з`ясувати істинні причини цього відсіву. З’ясувалося, що низький рівень навчально-виховної роботи цілої низки шкіл при наявному рівні вимог робить неможливим навчання в ВЗМШ навіть здібних дітей. Ми неодноразово стикалися з тим, що окремі студенти 3 – 4 курсів фізико-математичного факультету педінституту не спроможні самотужки впоратися з усіма задачами окремих завдань. До таких задач відносяться, наприклад, вправи на теми: «Метод координат», «Графи», «Геометричні побудови». Не є секретом і те, що зазвичай вчителі сільських шкіл можуть надати лише дуже незначну допомогу учням ВЗМШ. Тому й частина відсіву дуже велика серед учнів з віддалених сільських шкіл — саме тих шкіл, з яких бажано комплектувати основну частину контингенту ВЗМШ.

Ґрунтуючись на багаторічних спостереженнях, ми вважаємо, що користь від навчання в ВЗМШ була б значно більшою, якби трохи зменшити трудність та обсяг обов`язкових завдань для учнів. Відомо, що успіх у заняттях математикою залежить не тільки від труднощів та значення матеріалу, а й від того, як часто учень береться за самостійне вивчення нових фактів.

До слова, останнім часом спостерігається тенденція до зниження рівня трудності та об`єму завдань для перших двох років навчання. Цікаво, що за останні 3 роки частка відсіву з нашого філіалу помітно зменшилася. Доречно було б окремі завдання робити більш захоплюючими.

Підставою для таких висновків служать інші форми роботи зі школярами з віддалених сільських шкіл. Враховуючи те, що в нашому філіалі навчається лише близько сотні учнів, ми вирішили паралельно створити ЗМШ полегшеного типу для інших школярів області. З цією метою при редакції обласної комсомольської газети «Ровесник» був створений «Клуб юних математиків». Під рубрикою цього клубу регулярно, через кожні 15 – 20 днів, друкувалися завдання для школярів, відповіді або вказівки до задач, методичні поради. За останні три роки надруковано понад 50 випусків клубу. При відборі задач для клубу широко використовувалися методичні матеріали ВЗМШ. Ця додаткова форма роботи дала змогу приблизно вдвічі збільшити кількість школярів, які активно займаються самостійним вивченням математики. Друкуючи завдання в обласній газеті, ми дістали змогу залучити до їхнього розв`язання й тих, хто не навчається в нашій ЗМШ. Вдалося уникнути багатьох технічних труднощів, пов`язаних з розсиланням завдань, значно скоротити поштові витрати. Поєднання цих двох форм дало змогу значно збільшити користь від матеріалів ВЗМШ.

Аналіз обох форм роботи дає підставу для таких висновків:

  1. Діяльність ВЗМШ — відчутна допомога сільській школі у справі підвищення рівня математичної освіти.
  2. Користь від такої діяльності буде ще більшою, якщо автори завдань і методичних посібників братимуть до уваги реальний рівень знань учнів сільських шкіл. Ми вважаємо, що і об`єм, і трудність завдань потрібно знизити; потрібно давати більше завдань із захоплюючими умовами.
  3. Потрібно шукати подальших шляхів з удосконалення загалом хорошої літератури для учнів ВЗМШ. Нам видається, що корисно було б розробити й долучити більш рельєфне відображення шляхів пошуку розв`язання окремих класів задач.
  4. Завдання потрібно диференціювати не тільки за кількістю задач, а й за «спеціальністю». Бажано мати хоча б по два варіанти завдань: один з них міг би бути «аналітичним», інший — містити подібні «геометричні» задачі».

 

*          *          *

Ініціативу ЗМШ дуже скоро підхопили й деякі інші провідні вищі навчальні заклади колишнього СРСР. Буквально через 2 роки — у 1966 р. — створюється ЗФТШ при МФТІ (Заочна фізико-технічна школа при Московському фізико-технічному інституті), а також українська РЗФМШ (Республіканська заочна фізико-математична школа при Київському університеті). У 70-ті роки організовується ЗФМШ при Новосибірському університеті, а також Заочне відділення Малого мехмату при МДУ. Майже всі ці школи витримали випробування часом. Винятком, на жаль, стала лише наша РЗФМШ, у якій автор цих рядків ще навчався, однак яка припинила своє існування у 1991 р. Ця школа була унікальною. Лише вона функціонувала в системі навчального телебачення. Навчальні передачі для школярів виходили майже щотижня на УТ–1. Демонструвалися і класичні лекції на ключові теми «з крейдою біля дошки», і інсценізовані розповіді з історії математики, і заочні олімпіади тощо. Крім цього, в 70-ті роки РЗФМШ організовувала літній республіканський табір юних математиків і фізиків, в який запрошувалися всі учні, які успішно навчалися. Під час цих зборів викладачі університету читали лекції, проводили олімпіади, розбирали цікаві задачі.

Однак, як з’ясувалося, така прив`язка РЗФМШ до телебачення зробила її надзвичайно вразливою до суспільних перемін. У 1991 р. припинилися трансляції і припинилася діяльність РЗФМШ. Звичайно, школа мала й «паперове» методичне забезпечення, зокрема, чудову серію брошур «Бібліотечка фізико-математичної школи», а також дидактичні матеріали з багатьох ключових тем («Метод координат», «Границі», «Елементи комбінаторики» тощо). Проте у вирішальний момент не знайшлося ентузіастів, які в період великої суспільної перебудови на початку 90-х років змогли б усе це «втримати в руках».

Такий самий фінал міг би спіткати й наш Тернопільський філіал ВЗМШ. Запаси методичної літератури і дидактичних матеріалів, які раніше в повному обсязі надсилалися з Москви, вичерпалися або розкомплектувалися, надмірно зросли поштові витрати, які не було чим покривати, практично не поповнювався контингент учнів (бо раніше вони в основному залучалися через журнал «Квант», а він перестав поширюватися). Як наслідок, у 1991–93 роках філіал практично припинив свою роботу. Врятувати справу могло лише одне: відкриття самостійної української ЗМШ. Це й відбулося у 1994 р., однак більш-менш належне своє методичне забезпечення для неї було підготовлено лише через 4 роки.